Поняття сили використовували ще вчені античності у своїх роботах зі статики й динаміки. Вивченням сил у процесі конструюванняпростих механізмів займався в III в. до н. е. Архімед. Упродовж кількох століть домінували помилкові уявлення Аристотеля, що рухається тільки рухоме, що для руху тіла необхідно застосувати до нього силу. Це помилкове твердження виправив у XVII століттіІсаак Ньютон, використовуючи для опису сили математичні методи.
Механіка Ньютона залишалася загальноприйнятою протягом майже трьохсот років. На початку XX століття Альберт Ейнштейн в своїх роботах із теорії відносності показав, що ньютонівська механіка правильна лише при порівняно невеликих швидкостях руху і масах тіл в системі, уточнивши тим самим основні положення кінематики та динаміки і описавши деякі нові властивості простору-часу.
Сили в механіці — вага, сила пружності, сила тертя, сила тяжіння, сила реакції опори, сила Архімеда та інші зумовлені двома фундаментальними взаємодіями — гравітаційними та електромагнітними. Проте, запис коректних формул для обчислення цих сил (особливо на основі законів електромагнетизму) є надзвичайно складною математичною задачею.
В механіці для визначення таких сил використовують формули, які є результатом скрупульозних експериментальних досліджень; в цих формулах електромагнітні взаємодії «заховані» в кінематичних та та динамічних характеристиках тіла та середовища, у якому тіло знаходиться. До цих похідних сил відносяться наступні:
Вага — сила, з якою тіло, внаслідок притягання до Землі, діє на опору або розтягує підвіс. Якщо опора (підвіс) нерухома або рухається рівномірно і прямолінійно відносно Землі, то вага дорівнює силі тяжіння. Якщо опора є горизонтальною, то вагу можна означити і як силу пружності у взаємодії тіла з опорою. Якщо опора — похила площина, то вага тіла — рівнодійна сили пружності і сили тертя спокою, з якими тіло діє на опору. Вплив обертання Землі на вагу тіла є несуттєвим.
Сила пружності — сила, що виникає всередині речовини при деформації твердого тіла, і яка намагається відновити початкові форму та/або розміри тіла (протидіє деформації)[3][5].
Сила тертя — сила, що виникає між стичними поверхнями різних тіл, або між частинами одного і того ж суцільного тіла (рідина, газ). Іноді у поняття тертя включають і силу опору середовища (при русі тіл в рідинах і газах).
Сила опору середовища — сила, що діє на тіло, яке рухається в рідині або газі і обумовлюється дією сили в'язкості і сили лобового опору. Сумарну силу, яка діє на тіло, часто означають як силу опору середовища. Вона залежить від швидкості руху тіл, їх форми і розмірів. Проекція сили опору середовища на напрям переміщення — величина від'ємна.
Сила тяжіння — сила, з якою тіло притягується до Землі за законом всесвітнього тяжіння.
Сила реакції — сила пружності, що діє на тіло з боку опори або підвісу. Якщо тіло знаходиться на нерухомій опорі, то сила реакції чисельно дорівнює вазі тіла. Якщо опора є похилою, то сила реакції — рівнодійна сил пружності (сила нормальної реакції) і сили тертя спокою, з якою площина діє на тіло.
Сила Архімеда — сила з якою діє рідина або газ на занурене в неї тіло.
Реактивна сила — сила, що діє на тіло із змінною масою. При цьому відділена від основного тіла (або приєднана до нього) маса повинна мати відмінну від нуля швидкість відносно основного тіла. Для реактивних двигунів вживається і термін «сила тяги».
Сили поверхневого натягу — сили, що виникають на поверхні фазового розділу. Має електромагнітну природу, будучи макроскопічними проявом міжмолекулярної взаємодії. Сила натягу направлена по дотичній до поверхні розділу фаз; виникає внаслідок некомпенсованого притягання молекул, що знаходяться на межі розділу фаз, молекулами, що знаходяться не на межі розділу фаз.
Одиниця вимірювання сили в системі СІ - ньютон.
Питання для перевірки і самоперевірки будуть надіслані на електронні адреси учням 10 класу.